Поняття й класифікація витрат виробництва - Скачать рефераты, шпоры, лекции, реферат

загрузка...
Учёба.name - здесь можно скачать бесплатно рефераты, шпоры, шпаргалки, конспекты, лекции


УЧЁБА.name

Поможем эффективно подготовиться к зачётам, экзаменам и тестам!
У нас вы сможете найти, посмотреть и бесплатно скачать рефераты, шпоры,
шпаргалки, конспекты и лекции по различным предметам!
Скачать рефераты, шпоры, лекции » Менеджмент » Поняття й класифікація витрат виробництва

Поняття й класифікація витрат виробництва

Предмет: Менеджмент


загрузка...




Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Кафедра менеджменту

Курсова робота на тему:

„Управління виробничими витратами"



Виконав:

Студент гр. 4437 Дмитрієв Б.С.

Перевірила: Запорожець І.М.

Миколаїв

2007

Зміст

Вступ


1. Теоретична частина


1.1. Поняття й класифікація витрат виробництва


1.2. Управління виробничими витратами


1.3. Зарубіжний досвід визначення виробничих витрат


2. Аналітична частина


2.1. Прогнозування незалежного попиту


2.2. Сукупне планування виробництва

Висновок

Література



Вступ

Тема курсової роботи є актуальною й своєчасної, оскільки на підприємствах останнім часом управлінню витратами на виробництво й реалізацію продукції не приділяється достатньої уваги. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання практики керування витратами виробництва з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду. Це дозволить підприємству забезпечити оптимальний рівень витрат виробництва, максимізувати прибуток, підвищити конкурентноздатність. Як указує автор керування витратами - це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються.

У ній представлені теоретичні основи управління витратами виробництва. Тут розкривається сутність, склад, докладно розглядається класифікація витрат, представлений закордонний досвід визначення витрат виробництва, де досить докладно й у тісному взаємозв"язку охарактеризовані основні його елементи.

1. Теоретична частина




1.1. Поняття й класифікація витрат виробництва

Діяльність фірми пов"язана з певними витратами. Витрати відбивають, скільки і які ресурси було використано фірмою. Загальна величина витрат, пов"язаних з виробництвом і реалізацією продукцією (робіт, послуг), називається собівартістю.

Собівартість продукції (робіт, послуг) є найважливішим якісним показником, що відбиває результати господарської діяльності підприємства, а також інструментом оцінки техніко-економічного рівня виробництва й праці, якості керування. Вона виступає як вихідна база для формування цін, а також безпосередньо впливає на прибуток, рівень рентабельності й формування загальнодержавного грошового фонду - бюджету.

Собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію". Наведене визначення собівартості ставиться до виробничих витрат й у прийнятій класифікації становить виробничу собівартість, а з урахуванням витрат по реалізації продукції - повну собівартість промислової продукції.

У собівартість продукції включають: витрати на підготовку й освоєння виробництва;

витрати, безпосередньо пов"язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією й організацією виробництва;

витрати на оплату праці;

витрати, пов"язані з використанням природної сировини;

витрати некапітального характеру, пов"язані з удосконалюванням технології й організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

витрати, пов"язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

витрати по забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;

витрати, пов"язані з набором робочої сили;

поточні витрати, пов"язані зі змістом й експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

витрати, пов"язані з підготовкою й перепідготовкою кадрів;

витрати по транспортуванню працівників до місця роботи й назад;

виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток, компенсації й т.д.);

відрахування на державне соціальне страхування й пенсійне забезпечення, у державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції;

відрахування по страхуванню майна підприємства;

витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків, оплата послуг банків;

витрати по гарантійному обслуговуванню;

витрати, зв"язані зі збутом продукції (упакування, зберігання, транспортування);

витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відновлення);

зношування (амортизація) по нематеріальних активах;

втрати від шлюбу;

втрати від простоїв по внутрівиробничих причинах.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їхнього використання. Ціна, по якій здобуваються виробничі ресурси, не залежить від діяльності підприємства. Вона визначається складним попитом та пропозицією на ресурси. Отже, для підприємства надзвичайно важливий технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість приваблюваних виробничих ресурсів, а з іншого боку - якість їхнього використання. Причому підприємство повинне використати такі методи виробництва, які були б ефективними як з технологічної, так і з економічної точок зору й забезпечували б найменші витрати виробництва.

На практиці керування витратами для цілей планування, обліку й калькулювання існує наступна класифікація:

по виду виробництва - основне й допоміжне;

по виду продукції - окремий виріб, група однорідних виробів, замовлення, переділ, роботи, послуги;

по місцю виникнення витрат - ділянка, цех, виробництво, госпрозрахункова бригада;

по складу й економічному змісті - по елементах і статтям витрат;

по способах включення в собівартість - прямі й непрямі;

по ступені участі в процесі виробництва - основні й накладні.

Для підприємств всіх галузей промисловості встановлена наступна обов"язкова номенклатура витрат на виробництво по економічних елементах:

матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів). Сюди ставиться вартість продукції, що здобувають зі сторони для виробництва, сировини й матеріалів, що комплектують виробів і напівфабрикатів, палива й енергії всіх видів, що витрачають як на технологічні цілі, так і на обслуговування виробництва (опалення будинок, транспортні витрати й т.д.). З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів, під якими розуміються залишки сировини, матеріалів, що утворилися в процесі виробництва продукції й втрачені повністю або частково споживчі якості вихідного продукту й у силу цього використовувані з підвищеними витратами або зовсім не використовувані по прямому призначенню;

витрати на оплату праці. Сюди ставиться основна й додаткова заробітна плата промислово-виробничого персоналу підприємства, у тому числі премії робітникам та службовцям за виробничі результати, що стимулюють і компенсують виплати, а також витрати на оплату праці не складаються в штаті підприємства працівників, зайнятих в основній діяльності;

відрахування на соціальні потреби. Сюди ставляться обов"язкові відрахування по встановлених нормах органам соціального страхування, Пенсійного фонду, Державного фонду зайнятості й медичного страхування у відсотках до оплати праці працівників;

амортизація основних фондів. Сюди завертывать сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, обумовлені виходячи з їхньої балансової вартості й установлених норм, включаючи й прискорену амортизацію їхньої активної частини;

інші витрати. Сюди ставляться всі інші витрати, що не ввійшли в раніше перераховані елементи витрат. Це податки, збори, відрахування в спеціальні фонди й плата по кредитах у межах установлених ставок, витрати на відрядження, оплата послуг зв"язку й інших.

Залежно від способів включення в собівартість окремих видів продукції витрати підрозділяються на прямі й непрямі. [8.195]

Прямі витрати - це витрати, пов"язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників і т.п.), які можуть бути прямо й безпосередньо включені в їхню собівартість.

Непрямі витрати не можуть бути віднесені до випуску певного виробу, тому що вони пов"язані з роботою цеху або підприємства в цілому. Вони розподіляються між різними виробами пропорційно тому або іншому умовному вимірнику, наприклад, заробітній платі основних виробничих робітників.

У ринковій економіці витрати класифікують також на явні й неявні (імпліцитні).

До явних (бухгалтерських) ставляться витрати, що приймають форму прямих платежів постачальникам факторів виробництва. Наприклад, заробітна плата робітників, службовців, менеджерів, виплати банкам й іншим постачальникам фінансових і матеріальних ресурсів і багато чого іншого.

Неявні (імпліцитні) витрати - це альтернативні витрати використаних ресурсів, що належать власникам фірми або, що перебувають у власності фірм як юридичної особи. Такі витрати не передбачені контрактами, зобов"язаннями для явних платежів і не відбиваються в бухгалтерській звітності, але від цього вони стають менш реальними. Наприклад, фірма використає приміщення приналежному її власникові й нічого за це не платить, отже імпліцитні витрати будуть рівні можливості одержання грошових платежів за здачу цього будинку кому-небудь в оренду.

1.2. Управління виробничими витратами



Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління витратами на виробництво й реалізацію продукції. Це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються.

Під керуванням собівартістю продукції розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основними елементами системи керування собівартістю продукції є: прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Важливим елементом керування витратами є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і вишукування можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточної й перспективним. Перспективний план розробляється на кілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво й реалізацію. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції й величину витрат на один рубль товарної продукції. Розрахунки планової собівартості продукції використаються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін. При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження й досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану за собівартістю повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат.

Послідовність складання плану за собівартістю наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробництва й керування; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної й реалізованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.

Економічно обґрунтоване планування собівартості повинне опиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування спрямована на організацію контролю витрат й одержання прибутку, а також координацію всіх планів організації. Т.о. організація внутрівиробничого планування й обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрата персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.

Нормування - це метод розробки й установлення граничних величин запасу й витрати виробничих й інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва й збуту продукції.

Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання й контролю діяльності структурних підрозділів; порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об"єктивної оцінки оплати праці й стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому підприємстві норми й нормативи повинні обов"язково переглядатися у зв"язку зі зміною технології й організації виробництва, характеристик матеріалів, відновленням випускає продукции, що.

Норми й нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвої витрати ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик випускає продукции, що; дотримання нормальних умов праці й охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.

Удосконалювання нормативної бази припускає широке впровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахункових норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, твердження, автоматизації, збору, нагромадження, систематизації й відновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.

Керування витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політикові закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їхнє ефективне використання в майбутньому.

Іншим найважливішим елементом керування є облік і калькулювання витрат на виробництво. Його основне призначення - контроль за виробничою діяльністю й керування витратами на її здійснення.

Основними завданнями обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є:

формування повної й достовірної інформації про господарські процеси й результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва й керування, а також для використання податковими й банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими й банківськими органами й іншими зацікавленими організаціями й особами;

облік фактичних витрат на виробництво продукції й контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових й інших ресурсів у зіставленні із затвердженими нормами, нормативами й кошторисами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

калькулювання собівартості продукції й контроль за виконанням плану за собівартістю;

виявлення й оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;

виявлення резервів зниження собівартості продукції, їхня мобілізація й ефективне використання;

систематизація інформації виробничої діяльності для прийняття рішень, що мають довгостроковий характер;

окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортиментів випускає продукции, що, ефективність капітальних вкладень в основні фонди й виробничі запаси й т.п.

У країнах з розвитий ринковою економікою облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції виділені в управлінський облік, покликаний дати інформацію для керування собівартістю продукції фахівцям й адміністрації підприємства і його підрозділів.

У вітчизняній практиці облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку.

У цей час у нашій країні йде реформування системи бухгалтерського обліку з метою "приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність із міжнародними стандартами фінансової звітності" . Необхідність реформування вітчизняного обліку викликана змінами, що відбулися в економіці Росії, її активним вступом у світовий економічний й інформаційний простір.

Економічний аналіз, як елемент керування витратами перебуває в тісному взаємозв"язку з іншими його складовими. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу - виявлення можливостей більше раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво й реалізацію й забезпечення прибутку.

Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємством й є вихідним матеріалом для роботи фінансових менеджерів.

У завдання аналізу витрат на виробництво й реалізацію продукції входить:

оцінка динаміки й виконання плану за найважливішими показниками собівартості;

визначення факторів, що вплинули на динаміку показників і виконання плану по них, а також сум і причин відхилення фактичних витрат від планових;

оперативний вплив на формування показників собівартості;

виявлення й мобілізація резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Детальний аналіз сформовані в базисному періоді рівня витрат повинен передувати плануванню й прогнозуванню собівартості продукції. У процесі аналізу виявляються резерви зниження собівартості продукції, які потім ураховуються при розробці поточних і перспективних планів.

Аналізу належить найважливіша роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості, а отже максимізації прибутків і підвищенні конкурентноздатності підприємства. Однак в останні роки аналізу господарської діяльності не приділялося достатньої уваги, тому що в ньому не було об"єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання методології аналізу з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду.

Керування витратами на виробництво й реалізацію продукції здійснюється з метою вишукування резервів зниження собівартості продукції й отже максимізації прибутку підприємства.

У традиційному поданні найважливішими шляхами зниження собівартості промислової продукції є: ріст продуктивності праці й зниження трудомісткості продукції; поліпшення використання сировини, матеріалів, палива й впровадження нових видів сировини й матеріалів; поліпшення використання основних виробничих фондів; скорочення адміністративно-управлінських витрат і ліквідація непродуктивних втрат. Ефективне керування собівартістю продукції неможливо без строго й регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.

Контроль - завершальний процес планування й аналізу, що направляє діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, що дозволяє розкривати й усувати виникаючі відхилення. Існують різні сфери й види контролю. Однак вони постійно міняються, мають відмітні особливості на кожнім підприємстві, відбиваючи специфіку його діяльності. Уважають, що витрати виробництва найкраще контролювати по місцях виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

У висновку треба ще раз відзначити, що всі елементи методу діють не ізольовано, а в тісному взаємозв"язку й взаємозалежності.

1.3. Закордонний досвід визначення виробничих витрат

У розвинених країнах останні 35-40 років обширно використовується метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати: сировина й матеріали, оплата праці, змінна частина непрямих витрат. Ці витрати розглядаються як функція величини виробничої діяльності. Зовсім обґрунтовано вважається, що постійні витрати слабко пов"язані з витратами виробництва окремих видів продукції. Відповідно до цим обширно прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У свою чергу, постійні витрати підрозділяються на дві групи: залишкові й стартові.

До залишкових ставляться частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво й реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені.

До стартових ставиться та частина постійних витрат, які виникають із поновленням виробництва й реалізації продукції. Між залишковою й стартовою витратами не існує чіткого розмежування. На рішення питання про те, до якої групи постійних витрат відносити ті або інші витрати, впливає строк, на який припинені виробництво й реалізація продукції. Чим длительнее період зупинки господарської діяльності, тим менше величина залишкових витрат, тому що при цьому зростають можливості звільнитися від окремих видів витрат або скоротити їх (наприклад, договорів про оренду приміщень, контрактів про наймання на роботу окремих категорій працівників й ін.)

Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

Розрізняють також граничні витрати. Тому що на підприємствах нерідко виникає питання про необхідність розширення або скорочення виробництва продукції. При цьому варто вирішити наскільки виправданим може бути те або інше розширення й скорочення виробництва. При рішення цих питань необхідно вміти розраховувати величину витрат приросту при розширенні господарської діяльності й відповідно витрат скорочення при її згортанні.

До складу угруповання витрат по статтях витрат входять наступні статті:

"Матеріали". Ці витрати становлять найбільш важливу статтю витрат. До них ставляться витрати на придбання сировини, матеріалів основних і допоміжних, напівфабрикатів. Величина витрат на матеріали безпосередньо залежить від обсягу виробництва продукції й ставиться до змінних витрат підприємства. Вони змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції.

"Оплата праці". Сюди завертывать заробітна плата робітників й адміністративного персоналу. За рубежем так само, як й у нашій країні, застосовуються дві принципово відрізняються товарищ від друга форми оплати праці: погодинна й відрядна. Обидві форми оплати праці (і відрядн і погодинна) можуть мати свої різновиди. Наприклад, за рубежем обширно застосовується відрядна оплата з гарантованим мінімумом, відрядно-преміальна. Так, при відрядній оплаті з гарантованим мінімумом мінімальний розмір заробітної плати може бути встановлений відповідно до погодинної заробітної плати. Така змішана оплата праці забезпечує робітникові мінімальний розмір заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати праці.

Формою оплати праці адміністративного персоналу на закордонних підприємствах служать, як й у нашій країні, посадові оклади. Крім окладів таким працівникам у порядку стимулювання виплачуються так називані тантьемы (премії), підприємства, що співвідносять звичайно із прибутком. Деякі фірми містять угоди зі своїми працівниками в тій або іншій формі розподілу частини свого прибутку.

"Плата за оренду приміщень". Ця плата нерідко становить відносно велику статтю витрат. Якщо підприємство орендує приміщення, то величина витрат по цій статті буде дорівнює загальній величині орендної плати. Якщо ж приміщення належить самому підприємству, то плата за його оренду буде складатися з ряду статей: виплат по іпотечній запосаді, податків на нерухомість, страхування, експлуатаційних витрат, а також з точці зору втрачених можливостей - відсотків від власного капіталу, вкладеного в дану нерухомість.

"Амортизація". На закордонних підприємствах під амортизацією розуміється частина постійних витрат, що складається шляхом розподілу одноразових витрат на придбання основного капіталу на кілька періодів його використання. При цьому використається кілька методів розрахунку величини амортизації: амортизація по залишковій вартості; амортизація по обсязі виробництва. 5.«Інші витрати". Сюди ставляться витрати на експлуатацію й ремонт машин та інші елементи основного капіталу, витрати на різні види енергоносіїв, витрати на доставку продукції покупцеві, телекомутаційні витрати, поштовий збір і деякі інші.

Слід також зазначити, що на підприємствах закордонних країн під структурою витрат нерідко розуміється процентне співвідношення змінні й постійні підприємства в рамках його валових витрат. По такому співвідношенню роблять певні висновки.

Наприклад, відносно високий рівень постійних витрат свідчить про високий рівень механізації й автоматизації виробництва, а відносно високий рівень змінних витрат - про високі витрати на оплату праці працівників.

На підприємствах закордонних країн здійснюється порівняльний аналіз витрат виробництва конкурентів. Такий аналіз дозволяє зіставити структуру витрат власного виробництва зі структурою витрат конкурентів, виявити їхні переваги, а також зайві витрати в конкурентів і на основі цього аналізу прийняти необхідні напрямки на поліпшення структури витрат виробництва, зниження цих витрат.

2. Аналітична частина

2.1. Прогнозування незалежного попиту

Обсяг незалежного попиту складається з твердих замовлень споживачів, які вже надійшли і відомі на час планування, та прогнозу попиту випадкових споживачів. Спочатку необхідно спрогнозувати попит випадкових спожива-чів, а саме:

обрати метод прогнозування;

визначити параметри тренда;

прокласти тренд у минуле і майбутнє (статистичний ряд позбавити се-зонності та циклічності);

обрати метод урахування сезонності (циклічності) та визначити її пара-метри;

на основі трендових значень з урахуванням сезонних (циклічних) коли-вань скласти прогноз на весь період прогнозування.

Визначення параметрів лінійного тренда. Для прогнозування попиту рекомендується метод лінійного тренда, який для опису тренда передбачає використання лінійної функції

T=a + bX,(1)

де У- значення статистичного ряду; N - кількість значень статистичного ря-ду згідно із завданням курсової роботи.

де X - номер інтервалу (планового або прогнозованого) відносно базового, взятого за нульовий; за базовий інтервал (Х = 0) зручно обрати поточний інтервал, останній перед першим прогнозованим (у цій роботі найзручніший 12-й місяць); а і b - параметри тренда, які визначаються за даними стати-стичного ряду за формулами:

Висновок

В умовах ринкової економіки витрати на виробництво й реалізацію продукції, що формують собівартість продукції - це найважливіший показник комерційної діяльності підприємств, що характеризує ступінь й якість використання трудових і матеріальних ресурсів, результати впровадження нової техніки, ритмічність виробництва, ощадливість у витраті засобів, якість керування. Собівартість продукції є вихідною базою для визначення цін, а також безпосередньо впливає на прибуток, рівень рентабельності й формування загальнодержавного тла - бюджету. Формування собівартості продукції здійснюється відповідно до Положення про склад витрат, а також змінами й доповненнями до нього.

На практиці керування витратами для цілей планування, обліку й калькулювання витрат на виробництво продукції класифікуються по різних ознаках: по виду виробництва, виду продукції, місцю виникнення витрат, по складу й економічному змісті, і т.д. Для практичного використання в системі управлінняння формуванням витрат доцільно використати класифікацію по елементах і статтям витрат.

В умовах ринкової економіки класифікація витрат у господарстві буде спрощуватися й наближатися до закордонної практики. У закордонній практиці обширно прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У розвинених країнах обширно використається метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій, скороченій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати.

Керування витратами на виробництво й реалізацію продукції - це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює вага сторони виробничих процесів, що відбуваються. На практиці під керуванням витратами виробництва розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів і зниження. Основними елементами системи керування собівартістю продукції є прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонують у тісному взаємозв"язку.



Література

Гэлловэй Лес. Операционный менеджмент. -- СПб: Питер, 2001. -- 320 с. (серия "Теория и практика менеджмента").

Минаев Э.С., Агеева И.Г., Аббата Дага А. Управление производством и операциями: 17-модульная программа для ме-неджеров "Управление развитием организации". Модуль
15. -- М.: ИНФРА-М, 2000. -- 256.

Василенко В.А., Мельник И.Е. Операционное и ситуаци-онное менеджмент в системе менеджмента: Учебное пособие. -- М.: МГИУ, 2002.-- 530 с.

Криковський Є. Логістика підприємства: Навч. посібник: Львів: Державний університет "Львівська політехніка", 1996.

Неруш Ю.М. Коммерческая логистика. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

Міхайліченко Г.І. Функціональна структура логістики та логістичні системи у сфері туризму // Вісник "Львівська політех-ніка" -- Логістика. -- №390. -- Львів, 2000. -- С 42-52.

Производственный менеджмент: Учебник для вузов / С.Д. Ильенкова, А.В. Бандурин, Г.Л. Горбовцев идр. Под ред. С.Д. Ильенковой. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. -- 583 с.

загрузка...


Эта работа была просмотрена: 104 раз.


Посмотрите другие рефераты, лекции, шпоры и другие работы по этой теме:

Розрахунок основних розділів бізнес-плану, у якому передбачається: з

Сутність і завдання планування, його місце в керуванні підприємством

Маркетингові дослідження як основа планування збуту продукції

Системи планів, їх сутнісна й змістовна характеристика, планових нор

Економічний зміст та класифікація витрат підприємства

Поняття матеріальних ресурсів підприємства та основні принципи управ